21.02.23 Консультація для батьків «Поринаємо у світ музики за допомогою казки».

 

 

 

Консультація для батьків :

«Поринаємо у світмузики за допомогою казки»

 

    Музична казка про Мажор і Мінор

 

Сталася ця історія дуже давно.  У одному славному містечку на березі річечки з красивою назвою Мелодія жили-поживали нотки. Було ноток всього сім.

Жили вони дружним нотним станом, не сумували. Веселими були нотки, багато пісеньок вигадували і частенько виступали на різнихсвятах.

Одного дня навесні, коли на деревах стали з’являтися листочки, а на галявинах розпустилися перші квіти, нотки вирішили влаштувати пісенний фестиваль.

Скрипковий Ключ Музикашка запросив нас всіх взяти участь у святі.

— Чим слухачів радувати будемо? — запитав він у присутніх на галявині ноток. — Нові пісеньки вигадали?

— Звичайно, звичайно! — загаласували нотки. — Ми всі написали багато різних пісеньок: і веселих, і сумних.

— Ну що ж, — похвалив їх Скрипковий Ключ, — призначимо день репетиції. Кожна з вас заспіває свої пісеньки. Відберемо кращі і складемо концертну програму.

Вирішили зібратися в суботу на галявині біля річки. День вихідний, ноткам не потрібно буде бігти в музичну школу.

Але ні в суботу, ні в неділю зібратися на галявині ноткам не вдалося. Річ у тому, що в піднебінні оселилася грізна чорна Хмара ( музкерівник викладає грізну хмару) і з ранку до вечора поливала все довкола осоружним холодним дощем. Дощ то посилювався, то припинявся ненадовго. Все довкола було мокрим, і нотки зовсім засумували.

— Що ж нам робити? — запитувала у всіх нотка МІ, — як же тепер репетирувати? Стільки грязюки довкола!

— Нічого, — утішала всіх нотка СОЛЬ, — не вічно ж цей дощ тривати буде! Сонечко вигляне, і все налагодиться.

— Як же, налагодиться, — вступила в розмову нота ФА, — дивитеся, яка ця Хмара величезна, незграбна. Вона ні за що з піднебіння сама не піде. Потрібно її як- небудь  прогнати.

— Як же її прогнати? Ми ж маленькі, нам з нею не впоратися, — пропищала нотка СІ.

— Треба на допомогу Вітер покликати. Вже він-то її прожене.

— Як же ми його покличемо? — вигукнули ДО і РЕ разом. Він гуляє невідомо де, щось його давненько не видно.

 — Напевно, до моря відлетів повітрям морським подихати, — підсумувала МІ. Треба своїми силами справлятися.

— А знаєте що? — запропонувала завжди весела ЛЯ, — давайте ми Сонечко покличемо, воно Хмару і прожене!

— Як же ми його покличемо? — заторохтіли нотки, — та хіба воно нас почує?

— Ми йому пісеньку заспіваємо: веселу, барвисту, веселкову. Сонечко такій пісеньці зрадіє і вийде на піднебіння. Давайте, ноти, вибирайте собі кольори за смаком. Пісеньку вигадуватимемо.

Зраділи нотки. Відправилися по своїх кімнатках вбрання собі підбирати. І ніхто з них не помітив, що весь цей час їх розмову уважно слухав завжди похмурий дід Мінор. Дуже йому не хотілося, щоб на піднебінні Сонечко сяяло.

-Куди приємніше грозова Хмара! — роздумував Мінор, — сумно, сиро, спати хочеться. Благодать! Бач, чого ці вертихвістки придумали. Не бувати тому! Не бачити їм Сонечка!.

Задумав Мінор перешкодити ноткам. Поки вони по своїх кімнатах убиралися, викрав він веселушку – сміховинку ЛЯ (музкерівник забирає ноту з нотного стану). Потягнув він її у високу башту, що на околиці містечка підносилася, і замкнув на самому верху.

Зібралися нотки, всі гарно вбрані, красиві. Принесли папір, олівці кольорові, щоб пісенька і в нотному зошиті яскравою, веселковою вийшла.

-А де ж ЛЯ? – сполошилася нотка РЕ. Щось вона затримується. Чи не сталося чого?

— Піду і покваплюїї, — запропонувала ДО, а то без неї починати не можна, красивої музики не вийде.

Повернулася ДО засмучена. Ніде подружку не знайшла.

— Куди ж вона пропала? — здивувалися нотки,  як же тепер бути? Без ЛЯ пісеньки веселої — не вийде.

А в цей час нотка ЛЯ сиділа в башті і голосно співала свої найвеселіші пісеньки. Вона не звиклася сумувати. Раптом хто-небудь почує і визволить її з полону.  На лужку біля башти пас своїх овечок пастушок. Був він пустотливим і веселим.

Почув пастушок завзяті пісеньки, поглянув на башту і побачив там нотку:

— Тичого так високо забралася? Не страшно тобі?

— А мене сюди Мінор притягнув і на ключ замкнув, — поскаржилася ЛЯ.

Розповіла  вона пастушку про те, що нотки вирішили Сонечку веселкову пісеньку вигадати, а Мінор перешкодити їм хоче.

— Я тобі допоможу, — утішив її пастушок. — Почекай, зараз я дядечка Мажора покличу, він розбереться з цим Мінором!

Дядечко Мажор — добряк відомий, друзів завжди виручити радий. Настрій у нього веселий, радісний.

Двері в башту Мажор запасним ключем відчинив і випустив нотку ЛЯ на свободу.(музкерівник повертає ноту ля на нотний стан)

Нарешті всі нотки разом зібралися. Пісеньку швидко вигадали. Дуже завзятою, дзвінкою вона вийшла, та до того ж всіма барвами веселки переливалася.

Справжня веселкова пісенька!  Лише нотки свою пісеньку заспівали, як прилетів звідкілясьВітер. Почув він, як весело пісня звучить, як ноткам хочеться, щоб Сонечко знов на піднебіння повернулося, і прогнав злу Хмару  Тут і Сонечко виглянуло .Посміхнулося широко, землю променями відігріло, нотки приголубило.  Зраділи нотки. Тепер і до свята готуватися можна! Ось що справжня дружба робить!

 

 

 

 

  Музична казка «Жили – були нотки»

 

        В одній казковій нотної країні жили-були ноти. У кожної нотки було своє ім’я. Нотки, як і діти, були нотки хлопчики, які дуже любили лазити по драбинках, як і всі хлопчаки на всьому білому світі, а були і нотки дівчинки. Вони, як і всі дівчатка-реготухи, дуже любили наряджатися. Нарядів було багато, і тому їх тато Скрипковий Ключ побудував для них чудовий палац. Для кожної дівчинки булла влаштована окрема кімната, але… про це трохи пізніше.

Хлопчиків звали так: ДО, МІ, СОЛЬ і СІ. Зібрались вони якось на прогулянку в парк, а там стояла висока драбина. ДО був наймолодший з усіх братів, і зміг забратися тільки на найнижчу сходинку, що стоїть на землі (додаткову). Він стояв там і радів: «Ось який я спритний!» А хлопці постарше, МІ, СОЛЬ і СІ, вирішили влаштувати змагання: хто ж забереться вище всіх. Найспритнішим виявився СІ, він забрався на третю сходинку. СІЛЬ трохи нижче, на другу, а МІ тільки на першу. «Ура, я виграв,- прокричав СІ,- я вище всіх». ДО не образився на брата, а сказав, що він, стоячи на своїй додаткової сходинці, бачить черв’ячків на землі. МІ теж не засмутився, адже зі своєї першої сходинки він побачив, як мама повертається з роботи. СІЛЬ зі своєї другої сходинки побачив найкращу на світі пташку.

— А що тобі там видно, СІ?

— Мені з третьої сходинки видно хмари і небо!

У цей же самий час, дівчата обирали собі кімнати.

— Я буду жити внизу на першому поверсі!- сказала РЕ,-не люблю драбинки, і оселилася під першою лінійкою.

— Тоді я займу другий поверх, між першою і другою смугами,- сказала ФА,- мені дуже подобається дивитися у вікно на наш чудовий яблуневий сад, а знизу і зверху не розгледіти.

— Ну тоді третій поверх мій,-сказала ЛЯ,-мені дуже подобається підніматися сходинками. І оселилася між другою і третьою лінійками.

Ось так дружно жили-поживали веселі нотки. І досі живуть.

Хочете перевірити, тоді вирушайте в казкову нотний бік. А веселі хлопці-нотки будуть чекати вас у своїх будиночках

 Музична казка «Як нотки вчилися співати»

      Жили у казковій країні сім нот, сім сестер. Звали їх – До, Ре ,Мі, Фа, Соль, Ля, Сі. Були вони схожі один на одну, всі маленькі, всі кругленькі та  ще й голосисті. А голоси у них буличисті, прозорі, та справді трішки одноманітні. Ось заспіває нотка До і вся пісенька у неї – тільки «до» та «до». А у ноти Ре – тільки «ре» та й «ре».

Як і всіпринцеси вони жили в гарному палаці, який побудував їх тато король Скрипковий ключ. Молодша сестричка До – вирішила жити на найнижчому, додатковому, поверсі .

Я буду жити

під першим поверхом!- сказала РЕ,- і оселилася під першою лінійкою.

А Мі зайняла перший поверх.

Мені дуже подобається дивитися у вікно – сказала ФА, і оселилася між першим і другим поверхом.

Сестричці Соль сподобався чомусь другий поверх. 

Гаразд, між другим і третім поверхом житиму я, – сказала ЛЯ, – мені дуже подобається підніматися сходинками.

А Сі – булла найсміливішою дівчинкою, тож і захотіла жити на третьому поверсі.

Жили сестрички кожна на своєму поверсі, співали. А пісенька той не виходила в них. Все одноманітною було.

А давайте заспіваємо всі разом, – запропонувала якось сестричкам нота Ля. – Можливо пісня веселіша буде?

Заспівали ноти хором, та вийшов у них шум. Як вони тільки не намагалися співати, та все марно. Засмутилися сестрички:

Хто ж нас співати навчить?

І раптом чують гарну пісеньку, яка лунала за вікном, дивляться – а на верхівці дерева сидить соловей та співає.

Навчи нас співати. Соловейку!- попросили вони.

Гаразд підспівуйте за мною, та й навчитеся: Тьох-тьох-тьох!-заспівав соловей. За ним і заспівали нотки, але натомість пісні вийшов лише писк такий що й соловей злякався та й полетів.

Зневірилися сестрички, хотіли вже зачиняти віконця, та раптом побачили як  по дорозі йде Жінка співає та й ще руками в такт пісні розмахує.

І ноти закричали:

Постій, зачекай, Жінко, навчи нас співати! Гарна в тебе пісня дуже!

Щоб навчитися співати – треба вам знати як кожна з вас звучить! Знаєте? – Знаємо, знаємо – відповіли сестрички. – Тільки так і співаємо – кожнасвій звук.

Тоді запам’ятайте,- каже Жінка,- коли я буду співати, нехай кожна з вас підхвачує в пісні той звук, який вміє співати тільки  вона сама, тоді ви зможете  збудувати гарну мелодію

А коли ми будемо разом співати? – запитали сестрички.

Ніколи – відповіла Жінка–  Інакше крім шуму у вас нічого не вийде.

Заспівала Жінка, і заспівали ноти так , як вона їх навчила. Вийшла пісня точнісінько така, як у Жінки. Зраділи сестрички. Тоді навчились вони співати  як співає і вітер, і струмок ,і соловей.

Відтоді нотки-сестрички не сумували. А в їхньому королівстві завжди лунали чудові пісні.